Живослово

          Нашій Лесі - 145

Я на гору круту крем’яную
 Буду камінь важкий підіймать. 

  І, несучи ваг"у ту страшную, 

  Буду пісню веселу співать

       Ці поетичні рядки - не просто метафора, а пронизлива сповідь, непорушне кредо короткого, але яскравого, мов зірковий спалах, життя видатної української письменниці Лариси Петрівни Косач-Квітки - Лесі Українки.
Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському. Її батько Петро Косач, юрист, був освіченою, прогресивною людиною, надзвичайно любив літературу і живопис. Мати - Ольга Косач - знана українська письменниця, сестра Михайла Драгоманова - громадського діяча, який турботливо опікувався вихованням, освітою своєї племінниці.

Вчилася Лариса вдома, програму складали батьки, за їхньою оригінальною методикою добиралася література, визначалися обсяги знань з різних дисциплін. З десяти років її почали переслідувати нестерпні болі у кінцівках, що завершилися жахливим вироком лікарів – туберкульоз кісток. Одночасно з хворобою, ніби душевний виклик усім примхам долі, у дівчинки пробуджується нестримний потяг до поезії.

"На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала…"

1893 року у Львові виходить перша збірка її поетичних творів "На крилах пісень", одразу помічена і критикою, і широким колом читачів. На дебют молодої поетеси відгукнувся Іван Франко: "Читаючи м’які і розслаблені чи холодно резонерські твори українців-чоловіків і порівнюючи їх з цими бадьорими, сильними і сміливими, і разом з тим, такими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ця хвора, слабка дівчина - чи не єдиний чоловік на всій Україні!"

З 15 років Леся займається перекладами. Її перу належать переклади творів Гоголя і Тургенєва, Гайне і Гюго, Байрона і Міцкевича. У 1894 році родина поетеси оселяється в Києві. Леся Українка постійно спілкується з Миколою Лисенком, Михайлом Коцюбинським, Ольгою Кобилянською, Михайлом Старицьким та іншими представниками української інтелігенції.

З 1903 року здоров’я Лесі різко погіршилося, і вона майже постійно живе в Грузії. Доводиться лікуватися в Криму, Швейцарії, Італії, Німеччині, Єгипті, Болгарії. Останні 10 років життя були для Лесі Українки надзвичайно плідними.

"Хто вам сказав, що я слабка, Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука, Чи пісня й думка кволі?"

За цей період вона написала драми "Блакитна троянда", "Осіння казка", "Руфін і Прісцілла", "Лісова пісня", "Камінний господар", "Кассандра", драматичні поеми "Вавилонський полон", "Одержима, "Оргія", "На руїнах", діалоги "Три хвилини", "На полі крові" та інші.

Особливе місце у творчій біографії письменниці займав фольклор. Ще у 1884 році у 13-річному віці вона написала поему "Русалка", у 1894 виходить добірка її фольклорних записів "Купала на Волині". Під час перебування в Карпатах поетеса збирала гуцульські мелодії, видала збірник "Дитячі ігри, пісні й казки". 30 веснянок і обжинкових пісень з її голосу записав Микола Лисенко. Понад 200 пісень увійшли до книжки "Народні мелодії. З голосу Лесі Українки".

Поетеса померла 1 серпня 1913 року у грузинському курортному містечку Сурамі. Її прах було перевезено до Києва і поховано на Байковому кладовищі.

Пам’ять про видатну людину навічно вкарбовано в історію нашої країни. Іменем Лесі Українки названо театр, центральну публічну бібліотеку, площу, бульвар у Києві. В різних місцях України створено шість музеїв поетеси, інститут Лесі Українки та премію, що присуджується за літературно-мистецькі твори для дітей і юнацтва.